среда, 16 мая 2012 г.

Мотря Василівна Кочубей


Мотря Василівна Кочубей




Портрет из краеведческого музея в Диканьке
Кочубей Мотря Василівна — Кочубей Мотря Васильевна — (1688 — р. см. невід.) — молодша донька В. Кочубея, хрещениця І. Мазепи, який хотів одружитися з нею, але не дістав згоди батьків.
На відміну від інших членів великого кочубеївського сімейства доля Мотрі склалася трагічно
. Освічена і патріотично настроєна 16-літня дівчина покохала 65-річ-ного гетьмана І. Мазепу, з яким вперше зустрілася у батьківському маєтку Ковалівці на Полтавщині і в якому побачила свій ідеал державного мужа. Серце гетьмана, котрий з 1702 р. був удівцем, теж було зворушене. У 1704 р. гетьман сватав дівчину, але батьки не дали згоди на шлюб. Формальним приводом відмови була церковна заборона одруження на хрещениці. Але головна причина полягала у чорній заздрості й ненависті старої Кочубеїхи до І. Мазепи: амбітна прагнула бачити на вищому уряді свого чоловіка, а себе - гетьманшею. Мотрю відправили в монастир, але по дорозі вона втекла і пробувала шукати захисту в гетьмана. Не бажаючи ославити дівчину і далі загострювати ситуацію, І. Мазепа поступився власним щастям і відіслав Мотрю назад до батьків. Деякий час закохані таємно переписувалися. Мотрона скаржилася на матір, називаючи її мучителькою. І. Мазепа втішав дівчину, запевняючи в своїй любові. Врешті Мотря вийшла заміж за канцеляриста Івана Чуйкевича [С. О. Павленко у своїй роботі "Оточення гетьмана Мазепи: соратники і прибічники. — К.: Вид. дім "КМ Академія", 2004., стверджує, що Мотря вийшла заміж за Семена Чуйкевича, сина Василя Чукевича - Т.Б.] і стала йому чесною дружиною. Страшним ударом для всіх стали події 1708 р., що закінчилися стратою старого В. Кочубея. Чуйкевичі до кінця залишилися на боці І. Мазепи. У 1709 р. під Полтавою обоє потрапили у царські лабети, але були помилувані як донька і зять В. Кочубея. За вироком суду І. Чуйкевич був засланий у Сибір; Мотря пішла за ним. Що було далі - невідомо.
За поширеною версією, після смерті чоловіка Мотря повернулася на батьківщину і дожила віку у Вознесенському жіночому монастирі в Пушкарівці під Полтавою. Історія нещасливого кохання І. Мазепи і Мотрі Кочубеївни змальована в багатьох творах літератури і мистецтва.
З листів І. Мазепи до Мотрони Кочубеївни:

«Моє серденько, мій квіте рожаний! Сердечно від того болію, що недалеко від мене їдеш, а я не можу очиць твоїх і личка біленького еидіти, через цей листочок кланяюся...»
«Моє сердечне кохання! Прошу і вельми прошу, зводь зі мною побачитися для усної розмови; коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш, не споминай же; згадай свої слова, що любить обіцяла, на що мені і рученьку біленькую дала».
«Моє серце коханеє! Сама знаєш, як я сердечно, шалено люблю Вашу милість; ще нікого на світі не любив так; моє б то щастя і радість, щоб нехай їхала та жила у мене, тільки ж я уважав, який кінець може бути, а особливо при такій злості та заїдлості твоїх родичів; прошу, моя любенько, не міняйся ні в чому, оскільки неодно-крат слово своє і рученьку дала, а я взаємно, коли живий буду, тебе не забуду».

Легенда про Марію-черницю у переказі письменника М. Лазорського:

«Недалеко від Полтави розкинулось старе село Пушкарівка. З лівої руки слався широкий Ромоданів шлях просто на Січ, З правої руки, на горбах, височів жіночий монастир з церквою святого Вознесіння. Колись у цьому монастирі жила й тут померла мовчазна й вельми побожна черниця Марія, в мирі Мотрона Кочубей. Після загибелі батька вона взяла шлюб з однодумцем славного гетьмана Мазепи старшиною Чуйкевичем. 3 ним разом пішла на заслання в Сибір. Там і закрила йому очі, а сама повернулася до Гетьманщини. Скоро й узяла великий постриг. Неговірку сестру Марію знала вся округа: вчила вона святому Письму і малих і старих, лїкувала хворих, допомагала вбогим і сиротам, гаптувала покрівці й щиросердно молилась за замучених та безневинно убієнних. Нею опікувалась полкова старшина, але все ж наглядали й московські резиденти. По смерті тихої черниці скриньку з листами від різних достойників та листами Мазепи й коштовними перлами мати-ігуменія передала в с. Жуки, де жили родичі небіжчиці. Прах вельможної черниці поховали на цвинтарі біля монастиря».

Білоусько О. А., Мокляк В. О. Нова історія Полтавщини.
Друга половина XVI — друга половина XVIII століття. Стор. 
187-189
   
Посилання на сторінку/ссылка на страницу:



Комментариев нет:

Отправить комментарий